Олена Фурманова: «Ми даруємо глядачам особливий настрій»

– Пані Олена, можна годинами обговорювати особливу роль мистецтва та музики в нашому житті. Як Ви йшли до такої місії, як керівник популярного ансамблю народної та сучасної музики «Єлисавет-Ретро»?

– До цього я йшла з самого дитинства. Мої батьки були професійними музикантами, і мабуть не дивно, що в 5 років я почала грати на скрипці та приблизно в тому ж віці вперше вийшла на сцену, співаючи пісню у великому естрадному колективі, яким керував мій батько. Він був трубачем, а матір, як і ще дві мої сестри – грали на баяні. З дитинства,поруч з класичною музикою я слухала Луі Армстронга, Дізі Гілллєспі, Квін…
Тобто, моя доля була вирішена – я розуміла, що буду музикантом, сама обрала скрипку як улюблений інструмент і далі тільки навчалась, навчалась і навчалась…

В Кіровоградському музичному училищу я пройшла школу унікального Майстра, Олександра Духовного, і отримала великий досвід. Не менш значущими для мене були й уроки культової в історії нашого міста постаті – Юрія Хілобокова. Мені пощастило тривалий час грати в симфонічному оркестрі під його керівництвом, а коли я навчалась на четвертому курсі, то була першою скрипкою оркестру. Однозначно, що такі неперевершені викладачі дали мені великий поштовх на майбутнє.
З роками, отримавши академічну освіту, я почала випробовувати себе у іншій музиці: мене дуже цікавили джаз, естрадна та народна музика. І взагалі, в мене буле стійке прагнення грати щось нове і нове.
Новий життєвий етап подарував 2002 рік, коли я отримала персональне запрошення від Миколи Кваші, з жаданою для мене пропозицією спробувати себе в філармонії.
Тоді я ще була студентом вишу (заочна форма), але із задоволенням відгукнулась на його прохання. Без сумніву, це та людина, яка оказала надзвичайно помітний вплив на мою долю. В його колективі була якась особливо душевна та легка атмосфера – після репетицій ми часто не поспішали розходитися, людям хотілось бути довше разом. Ми натхненно обговорювали музику, яку грали або яку десь почули і були тим вражені. Тобто, коли з’являлось щось новеньке та яскраве в музичному світі – будь-хто з нас приносив записи, і починались творчі дискусії. Взагалі, ми досить швидко зростали професійно під егідою Миколи Кваші.

До того ж, в цьому талановитому колективі завжди працювали кращі музиканти нашого міста – наприклад, Валерій Бур’яненко, наш баяніст Олег Карауш, його батько, відомий кларнетист – Олег Олександрович Карауш – справжнє сузір’я талантів, і кожне ім’я чудове своїми фарбами та відтінками. Неповторною по чарівності голосу солісткою довгий час була і Ольга Негребецька.
Звісно, весь цей досвід, отриманий поруч з такими великими Майстрами , він визначив те, що я впевнено бачила себе тільки у філармонії і саме в цьому конкретному колективі, який став мені рідним. До речі, в той час нашим творчим партнером був і відомий Маестро Володимир Стратьєв, Заслужений артист України, пишаюсь, що мала можливість з ним співпрацювати, він співав у нашому колективі.

Власне, цей ряд зірок, які виступали в тандемі з «Єлисавет-ретро», є досить довгим. Не можна не згадати і Народного артиста України, Сергія Петровича Дьоміна, і ще багатьох різних співаків та музикантів, з якими працювати поруч для мене було справжнім задоволенням.

Тому точно можу сказати, що я йшла до свого нинішнього статусу півжиття, і ось вже майже 20 років я маю за честь тут працювати. Думаю, що в майбутньому ми ще зробимо в філармонії дуже багато нових та потужних творчих проектів силами чудового творчого колективу «Єлисавет-ретро».

– Олено, ще одне трохи філософське питання. Коли архітектор чи художник створюють свої шедеври – вони зберігаються у століттях в своєму первинному вигляді, а от творчий колектив – це нескінчений рух, невпинний процес еволюції. В той же час саме музика є найважливішим фактором впливу в житті будь-якої людини…

– Звичайно, музика в широкому сенсі завжди впливає на нас, як свідомо, так і підсвідомо. Наведу простий приклад: коли я вирушаю у тривалу автоподорож, то, як водій, вмикаю саме енергійну музику, наприклад, рок. Коли ж я їду після важкого концерту або репетиції – мені завжди хочеться релакс – музики.

Да, ми не можемо залишити після себе картину або інший матеріально оформлений витвір мистецтва, як-то в архітектурі. Але натомість ми залишаємо нашим глядачам емоції, ми даруємо їм особливий настрій. Причому ці емоції можуть бути абсолютно різними, в дивовижному діапазоні смутку й радості, мрійливості, тощо. І головна наша задача – аби в душах людей, в їх серцях залишилась ця емоція, яка їх зачепила, коли глядачі слухали пісні або музику у виконанні «Єлисавет-ретро».

Важливо і інше. Колектив у нас молодий , 90 його відсотків – це молодь віком до 30 років. Хлопці та дівчата, дуже обдаровані. Тому наші концерти – це позитив, це радість, це енергія молодості. І все це ми передаємо нашим улюбленим глядачам!

елисавет - ретро

А потім так само ми отримуємо і від них відповідну резонуючу енергетичну хвилю. Буває, йдеш на концерт навіть трохи хворий або втомлений, але коли виходиш на сцену – то миттєво забуваєш те, що проїхав 100 км в не дуже зручному салоні «Газелі», все одно, в якому ти стані – адже коли ти починаєш грати на сцені і для людей, коли сам даруєш людям світлу енергію – то й вони віддають тобі в 10 разів більше.

– Коли «Єлисавет-ретро» працює в тандемі з іншими колективами чи солістами – як відбувається така творча синергія?
– Велику частку творів, які виконує наш колектив, написано прекрасним, широко відомим музикантом, Миколою Квашею. Він писав для нас аранжування за часів, коли був керівником нашого колективу. Потім у нас з’явився аранжувальник та музикант Андрій Жук, завдяки якому в репертуарі з’явилися твори інших жанрів. Це дуже вагомий внесок його персонально до нашого колективу, я вважаю. Андрій – дуже професійний музикант й аранжувальник, і наш колектив співпрацює з ним досі, хоча він вже не є штатним баяністом філармонії. Він для нас пише, ми з ним зустрічаємось, інколи він виконує твори на наших концертах. А наш новий баяніст тепер – теж цікавий та багатобічний музикант, Віталій Присяжний.

«Єлисавет-ретро» співпрацює з такими відомими музикантами, як Володимир Лопата (кларнет), Сергій Слободенюк (барабанщик). В 2017 році в нашій філармонії проходив грандіозний ювілейний концерт, на який ми запрошували колишніх учасників творчого колективу. Це було масштабне шоу, приїхали та блискуче виступали на кіровоградській сцені такі музиканти, як Антон Табачний, Геннадій Бродський, Олена Смотренко, Ольга Негребецька, Володимир Одначов, Валерій Федчишин, Денис Федоренко та інші. Також в цьому концерті звучало дуже багато потужних солістів, деякі композиції супроводжували танцювальні колективи Марини Машиної та Ігоря Спінула.

А ще дуже гучним та вдалим був у нас проект – тур по великим містам Західної України, – разом з нами тоді гастролював такий відомий артист, як Володимир Єрмолаєв. Він просто зривав шалені оплески в усіх залах, тандем «Степ» плюс живий оркестр – це завжди цікаво. Варто згадати і Романа Тарасова, який також часто співпрацює з нами. Довгий час нашу програму прикрашав і талант співака Ярослава Страшного, але, нажаль, він наразі працює за кордоном.
Тож, співпрацюємо ми з багатьма музикантами, солістами та виконавцями, і це постійно збагачує наш творчий потенціал.

– В чому ж таки унікальність «Єлисавет-Ретро»?
– Перш за все, у його багатожанровості. Думаю, що кожна людина, яка прийшла на концерт, обов’язково знайде для себе у нашій програмі щось особливе та хвилююче для себе.
Ми граємо як народну музику, так і сучасні популярні пісні. Маємо в репертуарі всесвітньо відомі твори, адаптовані під наш колектив, – такі, як «Лібертанго» А.Пяццоли, або «Трік-Трак полька» Й.Штрауса, «Фідл-Фадл» Л.Андерсона та багато інших різних шедеврів.
Частина нашого репертуару – це є джазова музика. Нажаль, дехто з глядачів сприймає її з насторогою. З цього приводу хотіла б згадати одну історію. 5 років тому я гостювала в Німеччині у невеличкому старовинному місті Регензбург, і на той час там проходив джазовий фестиваль. Я була вражена тим, як люди слухають, як вони живуть цією музикою. Всі 7 днів фестивалю площі були заповнені людьми – від дітей до самих найстарших.

Коли ми приїзжаємо в деякі найвіддаленіші куточки Кіровоградської області, доводиться бачити дітей, яким взагалі невідомо, що таке скрипка або контрабас. І, мабуть, в цьому теж наша місія – щоб приїхати і показати такі інструменти, що є ось такі ще різні цікаві жанри в музиці. В колективі створена музично-ігрова програма для дітей різного віку,і коли ти бачиш вдячні очі – ти розумієш, що мабуть ці 200 км по поганим дорогам – вони вже не такі і суттєві…

Напевне, смак до музики має виховуватися з раннього дитинства: юний глядач в ідеалі мав би слухати і класичну, і джазову, і народну музику, тощо. Нажаль, крім комп’ютерів, в дитсадках та школах наразі нічого немає. Можливо, тому сучасні діти не завжди сприймають живу музику, живі інструменти. Хоча саме це не замінити нічим! Адже йдеться про джерело справжніх емоцій.
Хочу додати й те, що в нашій програмі джазові твори адаптовані під запит публіки. Це свінгові композиції Бені Гудмена, Рейнхарда, Сіднея Беше,Євгена Дербенко. Ми не граємо Фрі – джаз чи ф’южн – виконуємо те, під що можна і підтанцьовувати, і підспівувати, що дуже легко сприймається глядачем.

Унікальність нашого колективу також в персоналіях, його виконавцях та солістах. Багато музикантів в «Єлисавет-Ретро» володіє декількома інструментами однаково віртуозно. Наприклад, наш соліст Артем Гасленко – він є чудовим солістом-вокалістом, в той же час він чудово володіє барабанами. Віталій Маслюков – Майстер акустичної гітари, рівно як і бас-гітари. Олег Кротов – музикант, який об’їздив півсвіту, навчався у Львівскій консерваторії. Віталій Присяжний – великий трудоголік в доброму сенсі, він подає великі надії.

Також колектив цікавий тим, що відносно формату співу у нас є і солісти, і дуети, і тріо. Талановиті співаки Іванна Клоц та Олексій Козачинський – вони чудово знайшли себе в жанрах української народної та сучасної музики. Ми дуже сумуємо за нашою солісткою Оленою Колосюк, яка теж від’їхала за кордон працювати як солістка,та за яскравою Вірою Кузьменко. У нас є молода перспективна солістка Людмила Мокряк, яка планує далі навчатися, і ми будемо чекати її і бажаємо великих успіхів.

Зрештою, наш колектив є найбільш гастролюючим з усіх, що діють в Кіровоградській обласній філармонії. Адже він компактний і в музичному плані різноманітний, може зайняти невеличку сцену. Тому і по області ми теж зараз гастролюємо найчастіше.

.
– Багато хто з гастролерів філармонії вважає кіровоградського глядача особливим. А Ви що про це скажете?
– Що стосується нашого глядача, я думаю що він справді особливий, він сприймає артистів тепло, душевно, з захопленням. Аншлаги і гарячі оплески – це вже добра традиція по відношенню до гостей кіровоградської філармонійної сцени. Маємо інтелігентну, висококультурну публіку, і я не жалію про те,що в свій час не залишилась працювати в Москві та за кордоном, наша публіка найкраща.

– Олено, що Ви побажаєте українцям?
– Мабуть, з оптимізмом дивитись у майбутнє. Ми – нація оптимістів, віримо у найкраще. Я вірю в те, що воно прийде.
В цей період загального карантину для творчих людей дуже важко в тому плані, що в якомусь сенсі ти начебто завмираєш. Тобто, є можливість почитати, помалювати, заглибитись в себе, але тебе все одно тягне до свого любимого глядача, на сцену. І ми будемо з нетерпінням чекати на зустріч з вами, нашим улюбленим глядачем. Прохання до вас – в цей час, коли ви вдома, слухайте, будь-ласка, гарну музику, тому що вона лікує наші душі і наповнює наші серця . До зустрічі на професійній сцені Кіровоградської обласної філармонії!

Бесідувала Оксана Чіканчі