Наталія Хілобокова: «Концертіно» – це дуже велика частина мого життя…»

  • Перший раз за пультом диригента оркестру в вашому житті – коли це було, чи пам’ятаєте свої враження, відчуття від того дебюту?

Якщо згадувати дійсно перший мій раз як керівника, то йдеться про студентський камерний оркестр. Одного разу,  на початку двохтисячних, ми зібрались в аудиторії  Кіровоградського музичного училища, адже було таке палке бажання всіх студентів і моє особисте прагнення , щоб  створити оркестр.  Тобто, виникла у нас така потреба – грати в колективі. Я запропонувала своїм учням і вони охоче відгукнулись  – їх  8  плюс я (скрипалі), а також ще альт, віолончель та контрабас.  Тож, ми зібрали необхідну кількість музикантів для камерного оркестру і розпочали заняття.

Як саме це було вперше? Чітко пам’ятаю кожну мить цього вечора – як  спочатку роздала дітям партії, як  вони почали перші спроби грати в ансамблі. Було дивне відчуття –  таке захоплення, таке щось чарівне,  навіть не знаю, з чим можна порівняти. Я взагалі вважаю, що щастя не триває довго, воно –  наче спалахи. І ніколи не забуду  саме те відчуття, яке я тоді пережила. Навіть  зараз, коли говорю про цей день, знову відчуваю ту хвилю теплого хвилювання. По  обличчям студентів і розуміла тоді, що їм теж  подобається це таємниче дійство. І то дуже важливо, адже  грати – це і є найголовніше для музиканта. Звичайно, не всі репетиції  проходять однаково радісно, у людей буває різний  настрій та фізичний стан – але в цілому  ми  впевнено йшли до своєї мети, і наш перший концерт  відбувся  менш ніж за  два місяці.

Я завжди налаштовую і своїх студентів, і колег по «Концертіно»  рівнятись на видатні постаті: Романа Кофмана, Володимира  Співакова, Гідона Кремера і так далі. Впевнена, що треба рівнятись на максимальні висоти майстерності. Це необхідно, щоб завжди було прагнення бути все краще і краще. Тому що немає меж досконалості. До речі, ми зі студентами спочатку  займались лише у вільний час  від їх лекцій та планових навчальних занять по  спеціальності. Але все одно  ми знаходили можливості, щоб серйозно займатись.  Перший концерт студентського камерного оркестру був дуже гарним. Прийшло багато людей,  успіх  шалений, ми якось миттєво стали популярними в Кіровограді і потім багато виступали. І звісно, у нас одразу посилилось  бажання  розвиватися далі, працювати над новими творами, грати все більше. Невздовзі нас запросили  прийняти участь в чудовому проекті «Травневі зустрічі» Кіровоградської обласної філармонії, і ми були горді тим.

  • Я так розумію, що далі вже пішов логічний етап Вашої праці у штаті обласної філармонії?

Так , З 2003 року я вже керувала камерним  оркестром в Кіровоградській обласній філармонії, хоча і раніше були періоди, коли я довго там працювала. Треба було багато репетицій проводити, все це  було хвилююче. В колективі я майже всіх знала, чимало музикантів філармонії  є випускниками Кіровоградського музучилища (тепер – коледж), в тому числі багато серед них  і моїх студентів. « Найголовніше – це музика»  – таким було наше гасло.   Для мене було 3 найголовніших критерії  щодо стосунків у колективі – це чесність, інтелігентність та професіоналізм. Досить швидко атмосфера оркестру гармонізувалась, виникла необхідна єдність, пішла злагоджена праця.

Наталія Хілобокова - працювала в Кіровоградській обласній філармонії

За майже 50 років існування оркестр, звісно, напрацював дуже велику програму. В усі періоди розпочинали з класики. Адже це – основа всього. Це життя, форма, зміст. Це музика, перевірена сторіччями. І вона завжди буде жити, доки жива людська цивілізація.

В перші роки моєї діяльності у філармонії ми робили  1-2 самостійних концерти в сезон і щоразу на 85% оновлювали програму. Концерти проходили чудово. Наприклад, величезний успіх  мав наш  концерт  в Херсоні. Як і в інших містах, нас всюди зустрічали «на ура».

  • Пані Наталія, у знаменитому фільмі Федеріко Фелліні  «Репетиція оркестру» звучала така репліка «Музика врятує нас! Хапайтесь за ноти! Музика є священою, кожний концерт – це є меса!». Що Ви думаєте про роль музики в нашому житті як інтегратора, як  джерела кращих людських імпульсів? 

–   Коли говорять, що класика є занадто  складною – це не завжди так. На перших етапах сприйняиия класу не обов’язково розуміти. класику й не  треба розуміти. Прийдіть і відкрийте серце та свої вуха,  і  ви почуєте цю музику по-іншому. Вона не має веселити людей повсякчас – можливо, навпаки, інколи змусить замислитись або засмутитись… Намагайтесь просто  увібрати в себе те, що  дарує звук… Ну, не може людина бути абсолютно  не чуттєвою!

Є ті, хто вважає, що класика непотрібна. Я не вірю в це. Навпаки, вона надзвичайно потрібна. І вона буде існувати, адже люди  проходять тривалу еволюцію. Ми  маємо виховувати смаки. Ненав’язливо. Але  виховувати.

Можливо, не завжди у нас на концертах аншлаги, але та публіка, що присутня на наших концертах, вміє слухати так, що в залі стоїть мертва тиша, а потім зал вибухає оплесками,  тобто,  приймають нас дуже чудово. І ми під час виступу відчуваємо одне одного,   в якому емоційному стані знаходиться кожний з нас.

Багато років тому  я їздила до Германії і бачила, що там  продаються навкруги  компакт-диски з популярною музикою. Прочому здебільшого саме класика – концерти для скрипки, фортепіано, симфонічна музика, камерна музика. Вівальді, Бах, Бетховен, Моцарт, Сібеліус.   І місцеві мешканці розповідали, що дійсно  люди в Німеччині  постійно слухають між справами цю велику музику. Для них Брух, Малер, Чайковський – це відомі композитори, це популярна музика в їх розумінні. І вони з задоволенням   слухають її  вдома.

Щоб розуміти класику – треба її слухати, з чогось починати, щось робити для того, аби розвинутись естетично.

  • Незабаром стартує новий сезон філармонійного проекту «Травневі зустрічі». «Концертіно» є його активним учасником. Розкажіть про Ваше ставлення до цього проекту, його значення для розвитку культурної еліти Кропивницького.

Так, це дуже яскравий проект, і недивно,  що він живе  довго – в 2020 пройде 24-ий за рахунком сезон.

Нагадаю, що ініціатори  його створення  –  Геннадій  Єрьоменко  разом з Богодаром Котаровичем .  До речі, приїзд Котаровича зі своїм оркестром в рамках цього проекту одразу ж став доброю традицією. І це було здорово, адже це високопрофесійний  колектив. Вони і з нами ділилися цікавими партитурами – наприклад, надзвичайно цікавим твором  Ніно Ротта  «Концерт для струнних».

новий сезон філармонійного проекту «Травневі зустрічі». «Концертіно»

Мега-проект «Травневі зустрічі»  концентрує  в собі багато всього цікавого . До нас  приїзжають  чудові творчі колективи різноманітних форматів – квартети, тріо, дуети,  симфонічні оркестри – все це є в проекті щорічно. Хоча в наш час запросити симфонічний оркестр – це не просто.

«Концертіно» часто гастролює по Кіровоградській області. Виходить, ми виховуємо глядачів і це, безумовно, є ресурсом підвищення культурного розвитку місцевого населення?             

  • Коли ми виступаємо в районах або селах, жодного разу не було такого, щоб люди після концертів не підходили , висловлюючи свої захоплення та  вдячність.

Людям подобається ця музика, і потенціал є. Практично завжди з нами виступають також солісти і вокалісти, і ми разом граємо  від душі – люди це чудово сприймають і запрошують до себе ще. Значить, люди ж хочуть  це  чути , говорять слова вдячности. І значить, класична музика їм дійсно потрібна.

За традицією, ми граємо  без диригента – така специфіка теж дає дуже багато цікавого, тому що  кожний з музикантів  оркестру  викладається максимально,  чує себе, солістів та всіх оточуючих музикантів – і виникає дуже цікавий результат синергії. Таку модель, без диригента – я і залишила 

  • В вашому репертуарі є і дитячі, і дорослі програми – можна про це трохи докладніше?
  • Фактично, музика дітей супроводжує з народження. Вона створює настрій – коли я говорю про це з малечею, вони мене легко розуміють Коли дітки дивляться мультфільми, і їх улюблений герой потрапляє у скрутні ситуації, вони в ці моменти співчувають образу – тому що музика налаштовує та веде нас. Дитина не звертає уваги на музику як таку, але відчуває її. І завжди так було і так буде.

У нас є концерти спеціально для дитячої аудиторії, хоча  ми охоплюємо публіку різного віку. Ми їздимо до шкіл, коледжів, до районів – і завжди   концерти для наймолодшої аудиторії  проходять  блискуче. Згадую один з таких ранкових концертів на периферії. Він починався об 11 ранку. Звучав «Дитячий альбом» Чайковського для фортепіано,  перекладений  для камерного оркестру. Починається він  з композиції «Ранкова молитва». І от, після кожної п’єси, а їх було багато і кожна коротенька – люди гаряче аплодували. Багато хто знімав тоді відео на телефони. Люди були в захопленні, вітали нас стоячи. Разом з нами виступали вокалісти.  Ми теж і самі дуже раділи цій особливій атмосфері. Звичайно, нас  знову запрошують в цей район.

Репертуар різноманітний, до того ж у нас є і обдарована ведуча, Ганна Шуть, вона готує   формат «концерт-гра», тобто  розповідає діткам під час концерту  про різні музичні інструменти,  цікаві моменти створення п’єси, її назви, тощо. Проводить вона і  веселі ритмічні ігри. Дітям це надзвичайно цікаво, вони уважно слухають, концерти проходять легко і з успіхом.

  • Що означає особисто для Вас «Концертіно»?
  • «Концертіно» – це дуже велика частина мого життя.   Важливі навіть  не  та кількість років, які я присвятила цьому колективу, а загалом, той емоційним стан, з яким  я ставлюсь до цього. Для мене це завжди було дуже радісно. Ще коли я навчалась в консерваторії,  батько запросив мене на звітний концерт Кіровоградської області у Києві. Це був 1973 рік.  Я виступила на тому концерті,  і ми грали «Дивертисмент» Моцарта – дуже гарно виступили, нас високо оцінило журі, виник резонанс.
  • Пізніше оркестр було  включено до  програму «Укрконцерту», і  пішли концерти  по різним містам країни. Ми грали у Львові, в органному залі та у  філармонії, в Одесі, в цікавому Малахітовому органному залі в Рівно – і не тільки там, зараз вже важко точно  пригадати всі гастрольні локації. Їздили дуже багато, причому у нас в колективі між людьми різних поколінь склалися чудові стосунки. Ми проводили разом репетиції,  їздили, виступали – ми займались своєю улюбленою справою, все було дуже класно.

Ця робота і одночасно творчість дали мені  безмежні враження. Я грала  і як солістка, і в тандемі з Михайлом Корсунським.  Він зараз  в Америці. У нас був свій улюблений твір, який часто  грали – «Концерт для двох скрипок» Баха. Це, до речі, вважається популярною музикою. Ми виступали – і нас завжди високо оцінювали і добре приймали. Ми чули лише позитивні відгуки.

Пригадалось, як колись ми приїхали в одне з Кіровоградських сіл , концерт розпочинався о 9-ій вечора. Багато хто з місцевих були заняті своєю працею, наприклад, доярки, і тому зала не була дуже заповненою, але приймали нас так, наче був аншлаг. Ми натхненно грали Моцарта,  і  твори українських композиторів теж, з нами виступали і вокалісти. Незалежно від кількості людей в залі ми викладаємось на концертах  максимально – інакше не можна.

  • Доброю традицією став Фестиваль, заснований в 2013 році в пам’ять про талановитого педагога та музиканта Юрія Хілобокова (1925-1996р.р.) Як він стартував, наскільки  може сприяти збагаченню фонду талантів Кіровоградщини? 
  • Традиція з’явилась 8 років тому – Заслужений діяч мистецтв України, директор Кіровоградського музичного училища,Лариса Іванівна Голіусова запропонувала започаткувати ВсеукраЇнський фестиваль інструментальної музики  Юрія Хілобокова.  Природньо,  що я підтримала цю ідею. Ми  спільно призначили термін проведення фестивалю   в лютому місяці.

Музика є священою, кожний концерт – це є меса!»             Протягом 3-х років  фестиваль проходив як відкритий. А потім статус змінився, знову ж таки  з ініціативи  Л. І.Голіусової,  він став ще й  конкурсом. Тобто, ми  об’єднали обидва ці формати.  Наразі  минуло вже 5 конкурсів, ми маємо в 2020 невеличкий перший ювілей, 5 років з того моменту створення проекту. Цього року (втім, як і завжди) концерти були, я вважаю, дуже гідні, в тому числі і завдяки вокалістам Анастасії та Олександру Безай.  А в конкурсі  приймали участь 70 юних скрипалів та 6 ансамблів з 5 областей України, змагання проходили у різних вікових категоріях.

Юрій Хілобоков був фундатором симфонічного оркестру в музучилищі, і ми намагалися продовжити традиції, закладені ним.  Необхідно, щоб на сцені був і камерний оркестр, і симфонічний – щоб це був загальний  ланцюг, що об’єднує  ім’я мого батька з цією музикою. У нас на фестивалі грають здебільшого струнники, але є і піаністи, як солісти колективів або  у складі тріо чи квартету.

Після  концертів в рамках фестивалю чимало людей підходили до мене, щоб висловити свою вдячність – значить, багато що вдалось. У нас склалися чудові творчі зв’язки зі Львовом, де в консерваторії навчалось та навчається чимало наших випускників.  Взагалі, конкурс вже набуває гарного статусу, він  добре відомий в Україні, люди читають про нього, знають, що  тут все справедливо оцінюється журі. Ніколи в нас немає якогось тиску щодо оцінювання виступів конкурсантів, немає «бонусів для своїх» – тут моя совість чиста, адже для мене це важливо і принципово,  щоб все було чесно і люди бачили це.  Можливо, тому і висловлюють люди подяку за організацію, за те, як ми працюємо,  як взагалі все відбувається , за тепло та турботу, які  вони відчувають під час перебування у нас.

  • Цікавість людей до класичної музики – це своєрідний індекс інтелігентності в широкому сенсі. Ваші спостереження, чи достатньо вона захоплює людей нових поколінь? 
  • Я в цьому впевнена. Але треба, щоб була можливість робити  так, як це потрібно для розвитку теми популяризації класичної музики в суспільстві. Якщо ми не будемо грати класичну музику і виховувати на прикладі цієї вічної теми людей, і  особливо молодь, хоча   і старші покоління теж – то як же ми можемо врятувати світ? Для цього нам треба говорити, а говорити ми можемо за допомогою своїх музичних інструментів. Маємо дивовижну професію, чарівну  спеціальність… Музика – це 5 ліній нотного стану і 7 нот – а скільки див можна  створили, поєднуючи та комбінуючи ці звуки!!! І кожний композитор  вміє робити це по різному.  Я завжди думаю про це. Музика – це своєрідний шифр. За кожною нотою. І треба вміти розшифрувати, треба відчути,  зрозуміти цей  матеріал та вміти донести його нюанси  до слухача. Тому що йдеться про велику силу – класичну музику.

Деякі пісні сучасності існують багато років чи навіть десятирічь. Але це все одно не є вічна музика. Натомість те, що ми граємо – це назавжди. Я це розумію.

Навіть науковці вже довели, що музика лікує. В Германії цей факт визнано давно, і нею дійсно лікують. В Японії продають диски з музичною терапією , там також ведуть наукові дослідження, яка саме музика і яким чином впливає на людей, і навіть, як на неї реагують окремі органи людського організму.

Звичайно, світ змінюється, і технології теж. Але є Мистецтво, а є  Не Мистецтво. Я не є противником  сучасного мистецтва.  Але я проти халтури, тобто усього, що не професійне, що не містить виховного моменту . І я завжди буде про це казати.

Бесідувала Оксана Чіканчі